Не вбивай. Батурин.

Не турбуйтеся тим. Ваша турбота — Батурин. Приготуйте все, що до оборони потрібне. Не

забудьте нічого. Виїзд.

Тускле поранкове світло зазирало в світлиці. Від нього блідло світло свічок. Горіли, як при

катафалку.

Невиспані лиця сердюків і прислуги зеленаво-бліді. Але в руках не пізнати втоми, радше

помітний поспіх. Останні килими й перські коври скачують і ховають до скринь.

У сінях тих скринь ціла гора. Навантажують вози. Готові від'їжджають, аж скриплять, ніби

стогнуть під надмірним тягарем.

На їх місце під браму під'їжджають нові. Така робота триває цілу ніч, відколи розійшлися

старшини. Чуйкевич усе щось нового виносить. Чимало добра в гетьманському дворі на

Гончарівці! Всього й забрати годі. Але в світлицях помітні вже пустки, і кроки людей лунають

чимраз то голосніше, але й глухіше.

Скрині з золотою та срібною посудою, з хрусталями й дорогоцінним склом поїдуть

насамкінець під окремою сильною сторожею людей з першого сердюцького полку. Готово! Зі

спальні виходить гетьман, вбраний, як до дороги. На обличчю сліди втоми й терпіння, але йде

сам.

В одній з бокових кімнат наготовлено снідання. За столом Мотря. На ній та сама плахта й

горсетка, що мала колись у Ковалівці, лиш жовтих троянд не видно у волоссю.

— Ви ще не зібралися, Мотре Василівна?

— Я остаюсь тут. Гетьман зморщив чоло.