Не вбивай. Батурин.

серед ночі з дня 24-го на 25-е, на раду.

Довго обмірковувано, чи переходити Десну і де її перейти, чи, може, залишити війська на

лівому березі, а гетьман щоб тільки з невеликим почотом спішив до шведів і провадив їх на цей

бік. Довго не могли погодитися, бо всі вони були схвильовані тим неспокоєм, котрий обгортає

навіть сміливу козацьку душу в цей мент, коли треба рішатися на важке й непевне діло. Апостол

казав, що нема що гаятися довше, як переходити, то переходити купою, забираючи і ті

старшинські родини, що вспіли вже приїхати в Короп. Горленко був другої гадки. Переправа за

Десну річ сама собою не така-то легка, пощо і переправлятися, заки гетьман договориться з

Карлом до чогось певного й рішаючого, а договориться, так тоді шведи перейдуть на цей бік. Не

треба даром турбувати козаків.

Вибрали посередню дорогу. Половина війська зі старшинами, котрих співучасть у його

планах надто видна й неоспорима, мусить, не гаючись, перейти на другий бік, решта останеться

на лівому березі річки, дожидаючи розвитку дальших подій. Якщо вони не зложаться щасливо,

так неважко буде сказати Меншикову й переконати царя, що залишилися ті, які не спочували

Мазепиній зраді і в його переправі через Десну добачували щось непевного.

Так і зробили.

В понеділок, дня 25 жовтня, щонайвірніші частини гетьманських полків двигнулися з-під

Коропа в напрямі Оболоня.

Зароїлися поля й дороги людьми, кіньми й возами, заторохтіли гармати по злегка

примерзлій землі, розмішуючи з болотом і той легкий сніг, що впав був уночі.