Не вбивай. Батурин.

стоїть. Москалі або підуть йому назустріч, або подадуться взад. Великої сили під Батурин не

кинуть.

— Як ваші гармати? — повернувся до Кенігзена гетьман.

— Їх не багато і здебільшого старі. Але гармаші добрі.

— А муніція?

— На двадцять днів хватить, коли не стріляти даром.

— Про двадцять днів і бесіди нема. До тижня сподіюсь поспіти на відбій — з його

милостею королем. А харчі?

Батуринські урядники стали обчислювати, скільки в магазинах збіжжя, скільки їх

приблизно в торговців і доставців, скільки можна завтра з близьких млинів привезти.

— Муки маємо досить, сіль є, до того каша й сало. Якщо облога не потриває довго.

Голоду не боїмося.

— То й добре. А мури й вали?

— Поправлено дещо, — говорив, підступаючи, Чечель. — Рови прочищені й напущені

водою, вали підновлено, палісади теж. Маємо дещо бочок зі смолою, кипятку наваримо скільки

завгодно — приймемо ворога гідно.

Гетьман думав. Ніби зводив усе докупи, що чув.

— А люди? — спитав і повів кругом очима. — Як гадаєте, певні вони? Бо не потребую вам

казати, що при кождій облозі не цей ворог страшний, що перед городом, а той, що в ньому.

Хатній ворог найгірший. Якщо ви непевні своїх людей, то краще города не замикати. Заберу