Не вбивай. Батурин.

військо, оставлю тільки сторожу, з міщан, хто хоче, хай виходить на село, — кажіть!

Зірвалися, як буря.

— Ваша милосте. Ми за людей своїх голови дамо. Не осоромимо гетьманської столиці.

Ворогові її не здамо. Ваша милість можуть спокійно від'їхати до війська.

— Стоїмо, як мур! — заявив Кенігзен по-німецьки. Загомоніло в салі. Старшини

перекидалися словами, підходили до гетьмана, впевняли його в своїй силі і в охоті боронити

столицю. Ті, що не так певно дивилися в будучність, усувалися назад, знаючи, що перевага по

стороні перших. Дехто виявляв жаль, що гетьман не довірював своїм людям, обиджав їх.

— Ми нічого так не хочемо, як звести раз порахунки з ворогом нашим. Тут або віз, або

перевіз. З москалями ані в тин, ні в ворота. Вкупі нам не жити. Розлучімся раз.

Гетьман дав знак рукою.

— Хто з вас противної гадки, панове, — питався, — хай голоситься.

Не відозвався ніхто.

— Тоді, Чечель, віддаю тобі мою резиденцію, борони її. А ви, панове товариство,

слухайте полковника Чечеля, як слухали б мене. Може, Бог дасть, що відніметься тая чаша від

вас, може, ворог не буде мати сили й часу облягати цей город, а як ні, то не забувайте, що

твердині боронять не так мури і вали, траншеї і бастіони, як згода і єдиномишленність його

оборонців, як послух, який винні обложенці свому командантові. В твої руки, полковнику Чечель,

долю Батурина передаю.

Чечель поклонився низько, гетьман руку йому подав. І другі кріпко стискали Чечелеву