Не вбивай. Батурин.

генералів, що не пописалися перед Войнаровським. Щоб затерти погане вражіння, почав:

— Довольно! Не пора на грища. Щоб ви мені тут більше баб не приводили. Каратиму. Від

завтра, по вечері година розмови і — спати. Кождої днини може появитися ворог, ситуація

поважна.

Войнаровського ніби хтось із землі на якусь другу планету заніс. Все те було таке далеке

від думок і почувань, котрими він проймався, від турбот, котрі бентежили його. Одному був рад,

а саме — що Меншиков не знає ще правди. Може, Бистрицькому вдалося щасливо дійти до

шведів, може, він щасливо й вернеться від них. Може, може?..

Як усякий чоловік, так і він хапався кождої стебелинки, щоб рятуватися з розбурханого

моря тривоги. Але як хвиля, відпливши від берега, за часок знову вдаряє в нього, так по хвилині

такого злудливого спокою новий прибій усяких тривожних питань виводив його з рівноваги.

Сидів, як на шпильках. Ось відчиняться двері, й приведуть Бистрицького, ось залунає луск

копит, і заболочений кур'єр принесе вість із головної кватири про "ізмєну" гетьмана Мазепи.

Що тоді?

Насилу вдавав спокійного, щоб не зрадитися перед світлійшим.

Цей ніби брав участь в офіцерській забаві, але в дійсності прошибав Войнаровського

своїм зором. "Чого він приїхав? — питався самого себе світлійший. — Замість свого дядька? Це

ж не одно. Виправдати? Коли Мазепа справді вмирає, то й виправдання не треба. Щось тут не

те. Має він якісь затаєні гадки". А вголос питався, що коло гетьмана нового? Як народ, який

настрій поміж козаками, чи не помітний вплив "возмутительних універсалів" шведського короля?