Не вбивай. Батурин.

— Розмова з вашою милостю від сну мені дорожча, — відповів, похопившися,

Войнаровський. Він усіми способами намагався впевнити князя, що в кареті виспався знамените

і загалом ніякої втоми не чує, він же людина молода, в самім розцвіті сил, що ж мають казати

старші від нього, що стільки трудів мусять серед теперішньої війни зносити.

— А все ж таки кілька днів побудете між нами, спічнете собі, не пущу вас, — говорив,

стискаючи його за руку, князь Меншиков.

"От і попав!" — погадав собі Войнаровський, і в очах йому почорніло. Почув себе

закладником, в'язнем, жертвою на велику справу. Життєвий інстинкт велів рятувати себе.

— Радо б я побув коло такого знаменитого вожда, як світлість ваша, бо знаю, що

навчився б багато, але, бачить Бог, годі старого дядька самотним лишати. Якщо він ще жиє—

так треба доглянути, як помер — похоронити.

Світлійший пильно вдивлявся на заклопотане обличчя гостя, ніби любуючись його

тривогою.

— Побачимо, побачимо, як воно буде. На всякий спосіб треба мені відвідати недужого

Івана Степановича. Який день маємо нині? Четвер. Знашться, в неділю коло полудня буду у

нього в Борзні. Добре?

— Як ваша ласка, князю.

— Поїду, а тепер вам треба на спочинок. Простіть, що не дістанете гідного ложа, але це

війна, — війна, ласкавий добродію, що робити? Спокійної вам ночі.

Відпровадив Войнаровського до воріт і доручив німецькому офіцерові відвести його на