Не вбивай. Батурин.

кватиру.

— Будь ласка, йдіть серединою дороги. Це ще найбезпечніше. Спокійної ночі!

— Добраніч, світлійший князю, не турбуйтеся.

А вважайте на місток, він небезпечний! — гукав світлійший від воріт.

— Спасибі, не безпокойтеся, добраніч! — відповідав Войнаровський, бредучи по

болотнистій вулиці Богом і людьми забутого містечка Городка.

Падав осінній дощ, у воздусі чути було згар і тлінь. Пізня осінь. По ровах повно води, до

ровів стікає гноївка, гниє на купах листя. Сумно.

ПІДСЛУХАВ

Прийшовши на кватиру, Войнаровський скинув заболочені чоботи, роздягнувся і, не

погасивши лойової свічки в циновому ліхтарі, ліг на постелю. Голову обхопив руками. В ушах

шуміли йому співи і крики московських офіцерів, поперед очі снувалася гарна Явдошка, від

сопуху і диму млоїло під грудьми.

"Як вона гуляє! Пропадай, лицарська душе! Один бюст чого варт! Явдошка, серденько,

сволоч якась!"

Бував у всіляких походах, і скрізь воно однако. Мине битва, і без вина й жінок не

обійдеться. Тільки в одному краю жінки кращі, в другому поганіші, але для вояка вночі кожда

корова чорна. Скрізь війна роззвірює людей, здирає з них личину, наложену культурою, показує

їх такими, як вони є. Серед мира отсі одноокі полковники й товстопузі генерали — це, певно,

зразки подружньої вірності й батьківських чеснот, а в поході, бач, які хоробрі. Молодці! Що