Не вбивай. Батурин.

і московське військо — це одно...

Гетьман прочитав рішення царського консиліуму і жбурнув папір на стіл.

— Пустили фарбу. Тут уже ясно стоїть: окремого українського війська не повинно бути, а

гетьман Мазепа має віддати себе в руки царського фельдмаршала. Як я передбачав, так і

сталося. Та не діждуть. Ніколи в світі такого самогубства не зроблю.

Покликав Войнаровського:

— На, читай!

Войнаровський перебіг очима стріки.

— Що ж ти на це?

— Хочуть нам заспівати амінь.

— Хочуть. Тут виразно стоїть: між народом поширюються чутки, немов то гетьман

задумує кинути Україну, себто до шведів перейти, тому він повинен усі свої сили віддати під

московську команду, а сам у царську кватиру йти, щоб добровільно віддати себе катам. Дурні!

Дурні!

Гетьман ходив по своїй світлиці і не міг заспокоїтися.

— Добре мені доносив мій канцелярист Болбот, що москалі притворюються, немов то

довірюють мені, а в дійсності тільки того й хочуть, щоб мене безборонним дістати в свої руки. Де

Орлик? Клич його тут!

Войнаровський покликав Орлика. Гетьман і йому ткнув письмо до рук:

— Читай!