Не вбивай. Батурин.

Встає, обтирає масткі губи, хлібом чистить вус.

— Роздивити точно справу гетьмана Івана Степановича Мазепи. Супротивлення довше

не стерплю. Або хай умирає, або хай слухає, що йому приказує цар... Фу! Чорт!

Перевертає крісло, розбиває дві чарки, спльовує крізь вікно і, не кивнувши нікому на

прощання головою, ходою великолюда виходить із бенкетної салі, — високий і страшний цар

Петро після побіди близь Лісного.

ТАК МАЛО ЇХ!

Високе консиліум, себто царські міністри вкупі з фельдмаршалом Шереметєвим,

вирішило: primo: післати царський наказ до київського воєводи князя Дмитра Михайловича

Голицина, щоб він з царськими ратними людьми, що були в нього в Києві під рукою, і з усею

чималою армією ішов у глиб України, маючи на меті не допускати хибкості поміж непевним

українським народом.

Secundo: приказати гетьманові Мазепі, щоб він післав воєводі Дмитрові Михайловичеві

Голицину козацький гурт із ріжних полків свого регіменту, а решту свойого війська розставив

понад Десною.

Tertio: щоб гетьман своєю особою явився у головну царську кватиру задля важної

розмови з фельдмаршалом.

Аргументи ад 3. Між народом поширюється чутка, немов то гетьман хоче кинути Україну,

треба розвіяти її, гетьманові відомі норови і звичаї тутешні, його інформації потрібні і важні, а

врешті свавольства, які прокидаються на Україні, затихнуть, коли народ побачить, що українське