Не вбивай. Батурин.

Випив.

— Іван Степанович замудрий, щоб таку дурницю робить. Замудрий!

Цар грімко порожню чарку на стіл кладе.

— Іван Степанович нашому братові не рівня. Учений, досвідчений, чоловік заграничний.

— Власне тому, що за границею вчився... — починає Шафіров, але цар не дає йому

докінчити гадки.

— Росія як не позичить розуму в заграниці, то зігниє, згине, втопиться у своїм бруді,

смороді, в темноті. Заграниця — фу!

Цілий стіл з острахом глядить на розгніваного царя. Чекають, коли він чаркою або ножем

кине Шафірову в лоб.

Але цар нараз, ніби йому якась нова гадка приблукалася до голови, тре чоло лівою

рукою, лікоть спирає на столі, пальці до очей прикладає, — думає.

— Чорт його зна, того старого лиса. Можливо. Черкаси сподібні до всього. Але — невже

ж би він смів?! — і цар кулаком грюкнув об стіл. — Невже ж би смів він робити що-небудь проти

моєї волі і на мою шкоду?!

В салі муха бренить.

— Після обіду скликати консиліум. Розібрати й роздивити діло гетьмана Івана

Степановича Мазепи. Чому він не їде, коли я його кличу, чому стільки на нього жалоб, що це за

Понятовський, що до нього писав лист, і т. д. Треба раз з Іваном Степановичем зробити кінець.

Гук, шипіт, блеск, — пускають кольористі огні. Цар охотник до них. Цар піротехнік.