Не вбивай. Батурин.

Мимохіть, відрухово шапки з голови скидають і кладуть на мураву.

— Який хосен з тих колишніх походів?

— Не будь колишніх, може б, і нинішнього не було.

— Правда. Король Карло знає, що робить. Молодий офіцер, студент Упсальського

університету, studiosus upsalensis[33], задумався.

Король філософію любив, його молодші офіцери теж радо філософічні книжки читали.

Буває іноді, що король ненадійно офіцера стріне й балакати з ним стане, як з рівним собі, по-

товариськи. Про що балакати з ним?

— Над чим задумався, друже?

— Про короля нашого думаю. Дивнішого вожда, мабуть, шд Олександра Великого не

було.

— А Ганнібаль, а Цезар?

— Не те. Великі, але другі. Ганнібаль розпучливо рідне місто перед римською загладою

обороняв. Цезар будував імперію римську.

— Може, Карло шведську будує...

— Може... Але він не подібний до тих. Король — філософ, фантаст, студент, авантюрист,

іноді Арес, то знов Гамлет, імператор, то знову Дон Кіхот... ніяк не розбереш.

— І не треба. Над головами святих сяєво глорії палає, над головами великих людей —

легенда.

— Коли б я на власні очі не бачив короля Карла в таборі, в поході, в битвах a cheval і en