Не вбивай. Батурин.

везуть. А Кочубей і Іскра, коли б їх навіть пустили, не зайшли б далеко. Ледви живі сидять,

скатовані такі. Попідпухали, очей їм не видно. Кочубей насупився, як сич, Іскра злісно дивиться

перед себе, втікає від людських очей.

Переїхали табор і повернули наліво, перед канцелярії.

Іскрі помагають вилазити з повозу, Кочубей прібує встати сам, захитався, паде. Його

беруть попід руки, як раненого в битві, і зносять. Компанійська сотня околює будинок, до котрого

ввійшли, двоє стає при вході на варті, з набитими фузіями при ногах.

Вечоріє.

ЧИТАЮТЬ

На другий день, коло полудня, весь табор виляг на майдан. Козаки своїми сотнями

уставилися кругом.

Посередині невеликий круг, туди не пускають нікого. До круга перехід від гетьманського

шатра. Сердюцькі старшини пробігають ним, відганяючи людей.

Вже добру годину ждуть. Розмовою скорочують час.

— Замість з ворогом воювати, своїх б'ють.

— Буває, що свій від ворога страшніший.

— Не знати, чи й Кочубея приведуть?

— Мабуть, ні. Хорий дуже.

— Я сам бачив, як гетьманський хірург до холодної ішов.

— Хорий, то хай би вмирав. Пощо голову відділювати від тіла. Без голови на страшному