Не вбивай. Батурин.

відкликали. Козаки не знали чому і, як звичайно в подібних випадках, толкували собі всіляко.

— То йдуть, то вертають — колотять.

— А тобі що на тім псується? Така тут каша, як і в Києві.

— До Києва нас не пустять. Знов десь на полі поставлять. Хіба, може, хрести на

київських церквах здалеку побачиш.

— Отож-то є. Тому мені й байдуже. А ти хвилюєшся, рвеш, як молодий кінь.

— Скучно стоять.

— То сідай.

— З тобою не договоришся.

Козацькі гуртки більшали. Як з муравлиська мурашки, вилазили козаки з курінів і з-під

возів. Позіхали від уха до вуха.

— Кажуть, швед знову москалів побив.

— Ще й як! У містечку Головчині був сильний бій.

— У Головчині?

— Так.

— А де той Головчин?

— Там, де шведи москалів побили.

— Ага.

Старі козаки реготалися.

— Дивно, що цар не встоїть проти короля.