Не вбивай. Батурин.

горлі дере.

Генеральний обозний і полковник вихилили спорі чарки угорського вина.

Надійшов Апостол.

— Можемо починати, сказав Орлик. —Говоріть ви пане генеральний обозний.

Ломиковський відкашельнув.

— Це, що перед хвилиною сказав лубенський полковник, суща правда. Прилипають до

нас люди, як мухи до меду:

«Переходіть і переходіть до шведів». Боюсь, щоб ребелії якої не було, бо і козаки, і народ

такої злості до москалів дібрали, що довше їх у вірності цареві не вдержиш.

— Ніяк не вдержиш, — потвердив Горленко. — Мій полк прямо зубами скрегоче, гляди, і

кинуться на царських драгунів.

— Козаків, — почав Апостол, підкручуючи свій химерно закарлючений вус, — козаків

можна ще якось здержати, то карами, то нагородами, але що робити з поспільством по селах і

по городах, коли там ніякого війська нема?

— Ось з моїх Лубнів, — жалувався Зеленський, — доносять мені, що там зазброєні товпи

всіляких п'яниць та гольтіпак спокійним людям проходу і прожитку не дають. Недавно тому таке

товпище побило до смерті арендаря, а старшина ледве живий утік. Бочки розбивають, трунки

розливають, усякі пакості чинять.

— В Стародубі, — притакував Орлик, — не краще. Скоропадський пише, що там шевці-

кравці-лимарі і весь чорний народ напали на тамошнього війта пограбували його, з погреба