Мотря

Так усе кінчиться на світі, усе...

Задуманий гетьман не чув, коли в кімнату ввійшов його карлик. Гетьман здивувався, бо

весельчак був у звичайному вбранню і обличчя його теж звичайне.

— Ти звідки тут узявся?

— Прийшов потішити вас, пана й добродія мого.

— Ти? Мене?

— Так. Блазень прийшов потішити ясновельможного пана гетьмана. Люди ніяк розуміти

не хочуть, що й блазень іноді має право, щоб на нього дивилися поважно. І блазень чоловік. Усі

ми кінець кінцем лиш люди і всі ми бідні. Нема щасливого на світі. Щастя триває коротко, бо

коли б воно довго тривало, перестало б бути щастям. Збуденіло би, мій пане.

— Філософствуєш?

— Думаю. Я не звільнений від обов'язку думання, хоч шляхтич. І тому на мене дивляться,

як на блазня. В театрі життя подуріли актори. Коміки роблять трагічні міни, трагіки комічні, а в

суті речі все одно, яку роль граєш, головна річ, як ти граєш її. Всі ми граємо наші ролі погано. І

тому наш театр скучний.

— Ти песиміст.

— Песиміст, сиріч чорногляд, цінує цінності життя мірою ціни, якою платить за них,

оптиміст цінує їх по стійності їхній.

— Говориш, як наші професори.

— Вони теж блазні, тільки на катедрах.