Мотря

Так зовуть, як набіжить на якого свата.

Жид з біди за рідного батька почитає,

Милостивим добродієм ляхва називає.

А ти як хоч назови, на все позволяю,

Аби лиш не назвав крамарем, — за те то полаю.

— Бачиш, Андрію, і тут політична ілюзія.

— Ціла поява запорожця, на мій погляд, дядьку, носить політичний характер.

— По зовнішньому вигляді видно, що симпатії шкільної молоді по його боці.

— Але тільки зверху. Зі слів і вчинків щось друге виходить.

— Що саме?

— А ось те сумовите "колись". Колись запорожець силу мав. Тепер він останки тієї сили

розтрачує на марну лайку та на бійку з ким попало, направо й наліво, зі шляхтою, з жидами,

навіть з уніатськими попами. Ось, бачите, як він їх лає і вбиває, замість вести планову боротьбу

на ширшу, загальну справу.

Правда, як кінь в степній волі,

То так козак не без долі,

Куди хоче, туди скаче,

За козаком ніхто не заплаче.

— Твоя правда, Андрію, "куди хоче, туди скаче" — краще не можна схарактеризувати

нинішнього запорозького завзяття.