Мотря

Даруй літа щасливії

Цему господарю -

співали колядники.

— О, навіть про щастя для мене таким сумним голосом в Бога просять, — сказав гетьман.

Колядники почали "Накривайте столи".

— Лідіє, це вони вже до тебе співають. Кажи їх погостити гарно й дарунки роздай.

— Усе наготовлене в сінях, — і тітка Лідія пустилася йти. Та нараз зупинилася. Ясна

полумінь озарила весь ґанок. Немов від кольористих вогнів обличчя хлопців зробилися золоті,

червоні, сині. Звізда загорілася. Вони заметушилися, гасили. Войнаровський вискочив на ґанок і

помагав. Звізда згоріла до остатку...

— Отеє вже друга звізда на наших очах погасла нині, — сказала Мотря зі смутком.

— Чи одна звізда гасне. Нічого вічного нема на світі.

— Бідні хлопці. Ліпили, малювали, напрацювалися, може, не один тиждень, тішилися тою

звіздою, і нараз, за одну хвилину, радість їх і гордощі розвіялися з димом.

— Нічого не порадиш, Метре. Не один з нас так само майструє свою звізду, не тижні, а

може, довгі літа. аж нараз вона йому за один момент погасне. Але з того ще не виходить, щоб її

не майструвати. Не берім собі того дрібного випадку так дуже до серця, досить нас

Войнаровський розжалобив. — А звертаючись до тітки Лідії, додав: — Лідіє, будь ласка, передай

хлопцям отсих три таля-ри. Хай собі нову звізду зроблять, ще крашу від тамтої. А бурсакам

повідж, що ми на їх куншти дивитися готові.