Мотря

— Де?

— Хіба у великих сінях. Там тепло, правда?

— В коминку від самого рана горить.

— Так туди вийдемо до них. Добре, Мотре?

— Будь ласка. Я на вертеп цікава. Люблю говорячі ляльки.

ВЕРТЕП

Від бібліотеки до сіней відчинено широкі двері. Перед порогом поставлено для гетьмана

фотель. За ним крісла для тітки Лідії і Войнаровського. За ними, трохи збоку, сиділа Мотря.

Вона бачила всіх, а її мало було видно.

Сіни ряско освічено свічками, з коминка била полумінь і пахло королівським кадилом.

Посеред широких сіней на підвищенню стояв вертеп, як церква з трьома банями,

розмальованими й позолоченими. Цілий фронтон вироблений гарно: гзимзи, пілястри, вікна. У

вікнах, замість шибок, воскований папір, за ним свічечки, так що церква була освічена, ніби в ній

вечірню правлять.

До церкви сходи, за останнім — двері. Над ними широка галерея і знову двері, ніби на

хори.

— Щоправда, — замітив гетьман, — двері трохи заширокі, особливо горішні, і це псує

архітектуру, але цілість обдумана як слід.

Він оком знавця дивився на ту мініатюру, що мала в собі прикмети київських церков, ним

побудованих. Культурний діяч брав на хвилину верх над політичним, будівничий держави