Мотря

не знають, що я в неволі своєї ідеї, що я раб і слуга її. Крім матері моєї ніхто цього не знав, з

ніким було мені поділитися цею журою, ти перша, що довідаєшся про це. Нічого не скрию перед

тобою, кожний намір свій скажу, кожною вдачею і невдачею поділюся з тобою і буде мені легше

двигати цей хрест, що добровільно беру на свої плечі.

— Поможу тобі нести цей хрест святий, хоч би й на Голгофту. Не бійся, не впаду під ним.

Я сильна і витривала, хоч і жінка. І мовчати вмію, — великим мовчанням любові. Не почуєш від

мене гіркого слова, полину не доллю тобі до чаші. А якщо Господь дозволить нам донести цей

хрест на гору й укріпити його, щоб не боявся він ні вітру, ані громів, тоді обітру чоло твоє з поту,

обмию ноги твої з земного пилу й устами приляжу до рук, що вибороли славу.

— А я притулю тебе до грудей, як свого вірного друга, і вдячним серцем благословитиму

ту щасливу годину, що звела мене з тобою. І посаджу тебе високо на престолі і скажу народові

цілому: отеє сподвижниця моя, це сонце, що огріло душу мою і сили нові добуло з духа і з тіла

мого. Без неї не довершив би я великого діла, — дякуйте і любіть її.

— І замовкне злоба людська, як гадина, розчавлена ногою великолюда, і забудуться

болючі хвилини минулого, бо в радощах великих окриються вони, як окриваються колючки роз

серед листя і цвіту. І щолиш тоді скажемо, — ми щасливі, непроминаючим щастям, щастям, яке

дає свідомість добре зробленого діла, — заслуженим щастям.

— І будеш ти сонцем вечора мойого, Мотре Василівна.

— І будеш ти місяцем ночі моєї, Іване Степановичу.

— І будемо жити, як подружжя, найщасливіше в світі.