Мотря

вбранні, чисто вибритий, зі свіжопідстриженим волоссям, ходив по покоях, розглядаючи, чи все

приготовлене як слід. Діти сміливо зверталися до нього з усякими питаннями, про Ірода, про

трьох царів, про Вефлеєм, а він радо та вдоволено відповідав, не жалуючи слів і пестощів

батьківських. Мотря пригадує собі, як маленькою дівчинкою перебігала раз на святий вечір

столову кімнату й пошпортнулася на соломі, котрою, по старому звичаю, притрушено піл, і —

впала. Батько підняв її, посадив на коліна і приспівував:

Іде, іде пан, пав,

На конику сам, сам,

Їде, іде жид, жид,

На конику гиц, пщ,

Їде, ще горшкодрай,

На конику гаталай, гаталай,

Гаталай горшкодрай.

Співаючи, вдавав, що нога — це кінь, котрий нібито щораз скорше їде й везе Мотрю в

країну дитячих казок. Мотря вірить і забуває про свою пригоду, про синячок, і про "бубу" на

ручці.

І пригадала Мотря старшу сестру свою і брата, як вони першої зірки визирали, як квокали

в сіні, шукаючи золотого горішка, і як боялися пшеничного снопа в куті, котрий кивався, ніби дід, і

грозив, що забере їх із собою, як не

будуть чемні.