Мотря

Білий сніг, білі коні, тільки гадки червоні! Що таке світ, що таке щастя і що таке любов?

"Дзень-дзелень! — І знов, і знов, — цитьте вже раз, цитьте! Досить!"

Білий сніг тихими жмутками злітав згори на дерева, на поля, на криші, ніби Бахмач

справді вбирав на свята чисту, білу сорочку.

НА СВЯТИЙ ВЕЧІР

Подвір'ям перебігали дворові люди, челядь, прислуга, сердюки, мужчини й жінота. Під

чобітьми скрипів сніг, з дерев і корчів сипався іній, на вусах мужчин намерзали бурульки, на

лицях дівчат розцвіталися рум'янці від зимна. Всі спішилися, підбігали, підтупцьовували, хлопці

обкиду-вали дівчат снігом. Бадьора радість обгортала людей, — заходили свята, великі.

Різдвяні свята.

Ось і Войнаровський вертає з військової канцелярії до двора, в руках збиток паперів, на

чолі, як звичайно, задума. Його і свята не розвеселять. Смуток носить у серці. Щось, мабуть,

пригадав собі і завернув з дороги. Гетьманів небіж має чимало турбот. Багато всякого діла на

його голові. Гетьманський двір чималий... Чимало тут людей, а в кожного є свої бажання,

особливо на свята, під Новий рік. Гетьманові годі всіма журитися. Войнаровський перебирає

спору пайку тієї жури на свою молоду голову.

Мотря дивиться крізь вікно на подвір'я, як на сцену в театрі, і її обгортає цей окремий

настрій, який буває лиш на святий вечір.

Пригадує собі свої діточі літа, коли ще у її батьків не було такого панства, як тепер. Мати

суєтилися в пекарні, готовлячи з прислугою 12 страв на святу вечерю, а батько в святочному