Мотря

— А саме?

— Саме, що він мужчина.

— А невже ж то не мужеське діло боротися зі всякими свавольниками й розбишаками,

небезпечними для публічного ладу і навіть для життя спокійних горожан.

— Це друга річ, а я до того веду, що мужчина, як любить жінку, то й хоче її мати, а не

зрікається для другого, хоч би й для самого гетьмана, правдивий козак не дав би був дівчини

харцизам у руки, але не лишив би її для того старого грішника, от що! Чуйкевич зробив по-

бабськи, а не по-козацьки.

— Чуйкевич поступив по-лицарськи, — відповів рішучо Кочубей. — Як вірний свому

рейментареві, він совісно виконав його приказ. Так воно й повинно бути.

— Ах тая вірність! — аж скрикнула Любов Федорівна. — Вже вона мені горлом лізе.

Вірність для заспокоєння прихотей старого женолюба, — гарна мені вірність!

А помовчавши хвилину, вона спитала нараз:

— Василю, скажи мені, чого ти тулишся до гетьмана, як судак до невода?

Заскочений таким несподіваним питанням, Кочубей тільки очі й уста широко розчинив і не

знав, що йому відповісти. Він розумів, що з хитрощами своєї жінки не справиться, бо вона все

щось таке придумає, що йому навіть на гадку прийти не може.

— Кажи! Чого ти тулишся до того Мазепи, як судак до невода? Бачиш, що він тебе ловить

у той невід, що він з тобою зробить що схоче, і, замість боронити себе й нас, тулишся до нього,

як безмовна тварина, аж гидко, дійсно гидко, Василю Леонтійовичу.