Мотря

— Ти? Мені?

— Так, бо твоя ненависть до Мазепи спокушує тебе на небезпечні, навіть кари гідні

вчинки.

Любов Федорівна зжахнулася. Невже ж. гетьман довідався про все?.. Але зараз

запанувала над своїм збентеженням і, закопилюючи губи, спиталася, ніби цілком спокійно і

безжурно:

— Так? Які ж то такі кари гідні, на твою гадку, вчинки поповнила твоя жінка, говори, будь

ласка!

— Пощо тобі казати, ти ж сама добре знаєш.

— Нічого я не знаю, навіть не догадуюся, говори! Кочубей глянув на жінку і не знав, що

йому казати. Вона так самовпевнено дивилася на нього, в її очах більше не малювалося ніщо,

крім звичайної жіночої цікавості.

— Чому ж ти не говориш? — принаглювала його. І він, забуваючи про обіцянку, дану

гетьманові, розказав усе.

Любов Федорівна вислухала цікаво, але спокійно. Дещо вона ніби не зрозуміла й казала

собі повторити, а за той час обдумувала дальший план своєї кампанії. Кочубей дійшов до того,

що Чуйкевич розгромив харцизів у гайку і не допустив до сорому і до тої великої небезпеки, яка

могла стрінути Мотрю.

— Що Чуйкевич такий хоробрий, — перервала Любов Федорівна, — того я ніяк не

сподівалася. Дивний він собі чоловік. Я про нього іншої думки була.