Мотря

Сестри не договорилися до нічого, і Любов Федорівна ще гірше лиха приїхала в двір.

Василя Леонтійовича ще не було, а вона спішилася побалакати з ним на розум. Знала,

що з кождої гостини в гетьмана вертав прихильно настроєний до нього, і треба було нових

аргументів, щоби знов переробити його на своє. Василь Леонтійович, людина м'ягка й

добросердна, хитався поміж гетьманом і своєю жінкою, схиляючись то на його бік, то на її,

залежно від того, під чиїм впливом оставався.

Любові Федорівні хотілося якнайскорше перехилити чоловіка на свою сторону, і вона не

сумнівалася, що їй це вдасться, хоч, може, і не легко. Треба було нових, сильних аргументів.

Ходила по кімнатах, відчиняла й зачиняла шафи й скрині, ніби тих аргументів проти гетьмана

шукаючи.

Стрінулися за обідом. Обід був пісний, але добрий, самі такі страви, що Кочубей любив.

Напитки теж.

То був перший крок, щоб його прихильно настроїти. І вбралася Любов Федорівна в ті

вбрання, в яких він її бачив ще молодою і гарною. Це також мало своє значення.

Мову достроїла до того. Говорила спокійно і м'ягко.

— Гарної риби наловили нам сього року. Порозсилала я монастирям, знайомим, дав Бог

нам, хай буде і людям.

— Авжеж. Треба ділитися з ближнім.

— Але ближні не діляться з нами.

— Не мають чим.