Мотря

більше, ніж у добрих.

— Розумію!

— Так тоді бувай здоров. Покладаюся на тебе, як на сина.

Гетьман подав Чуйкевичеві руку, цей похилився і поцілував сигнет, як звичай велів.

Гетьман плеснув у долоні.

Паж приніс шубу, Чуйкевич поміг гетьманові вдягтися і підвів його до саней.

Праворуч сів гетьман, ліворуч Войнаровський, служба обтулила їм ноги, чура замкнув

дверці і скочив на козел біля машталіра. Машталір рушив віжками, захиталися фореси,

затупцювали коні, і сани вітром посунулися по шляху.

Чуйкевич стояв на східцях і дивився, поки сани не скрилися в білих туманах снігу.

Поїхали...

"Коли б і не вернули! — майнуло йому по голові. — Лишився б з Мотрею, доглядав би її,

пильнував, як своєї зіниці, вгадував би гадки і, може, прихилив би її серце до себе".

Чуйкевич тую гадку відігнав від себе. Це ж самолюбство! Коли Мотря до гетьмана втікла,

так видно, що любить його. Хай буде й так... І він задумався. Гетьманський лакей вибіг з шубою.

— Ваша милість продрохнуть, мороз!

Чуйкевич подякував, вдягнувся і поплівсь кругом двора, щоб роздивитись, як краще на ніч

розставити варту. В голові рисував собі план, Бахмач перетворювався в його уяві в кріпость,

котру ворог обложив, мало не вдерся до неї, але він її все-таки не здав. Всі його думки

зосередилися на тому питанню, а всі інші втратили для нього вагу.