Мотря

Мотря теж.

Для неї хата, навіть найрозкішніша, — це клітка, в котрій серцю вузько. Завеликі в неї

виросли крила. Вона ними далеко й високо літає. Не зв'яже їх збитошний Купідон, не спутає

сувора опікунка домашнього огнища Веста, їх можна тільки зломити, а цього він, Чуйкевич, не

зробить. Ніколи!

Чуйкевич спирався ліктями на стіл, брав голову в руки і вдивлявся в стіну.

Стіна ділила його від щастя.

Від якого?.. Від особистого щастя.

Та є щастя друге, те, що дає його праця, боротьба, змагання за народне добро.

Важко одно з них добути, а здобути оба неможливо. Він буде добувати те, друге. Як

невгнутий лицар стоятиме у важкій боротьбі за волю, там, де поставить його вожд, і витріває на

тому становищі, хоч би це було зі шкодою для його особистого щастя, хоч би цей вожд вимагав

від нього жертви неймовірно важкої.

В тих гадках знаходив пільгу, чув, як серце його мовкне і як розум бере верх над серцем.

Пірвати Мотрю, повезти в Ковалівку або скрити в якомусь монастирі, глухому й далекому,

де б її гетьман нелегко міг найти, або відвезти поза межі гетьманського реймен-товання і віддати

під опіку московського воєводи, — це зробити неважко, бо в тому ділі сильною помічницею була

б Любов Федорівна. Але ж зробити це — значить нарушити довір'я гетьмана, знехтувати свою

лицарську честь та наразити собі на віки вічні Мотрю, котра скорше погодиться з усім другим, ніж

з підлістю.