Мотря

"фельдшера", котрий зажив собі великої слави, поборюючи "чорну хоробу", — раз менша

відповідальність, а друге — легша буде робота, бо будуть по черзі біля хорої сидіти. І

поговорять собі по-німецьки.

Лідія Петрівна саме десятий раз тягнула його за звисаючу полу фрака, коли двері

тихесенько відчинилися й увійшов гетьман з Кочубеєм.

Німець, як опарений, зірвався зі свойого місця і кланявся, згинаючи голову і спину, а руки

випростовуючи перед себе.

Гетьман підійшов до нього і шепотом спитав, як хорій?

— Gnadiges Fraulein[37] — очень сангвініческая комплекція, очень, багато крові, молода

кров.

Кочубей пожирав його очима. Недовірчивий зроду і підзорливий з практики, гадав собі, чи

не видумана отся нагла хороба Мотрі, бо вона ніколи на тілі не хорувала і тільки душевні

припадки лучалися з нею і то від сильного "афекту". Хитрий Мазепа не раз придумував свої

хороби, так і чи Мотриної не придумав він, щоб застрашити Кочубеїв і відвернути їх увагу від

"факту умички". Але заклопотаний німець і заплакана Лідія Петрівна, а до того ще й сумне

гетьманове обличчя впевнили його, що тут дійсно, як цей німець казав, "очень серіозноє діло,

самой большой казус".

Тихо і легко, як йому лиш на це його сутоловата фігура дозволяла, підступив до ліжка

хорої і глянув на неї. Мотря кинула собою і відчинила широко повіки:

— Батько!