Мотря

своєї дитини, противитися вашому задумові не буду. За Любов Федорівну не беруся казати.

— І добре робиш, бо вона не з тих, щоб за неї навіть її муж міг говорити. Але я вдячним

серцем і твоє слово приймаю, вважай тільки, щоб дотримав його...

Кочубей хотів їхати, але гетьман не пустив його. Зимова ніч, а Кочубей утомлений і

збентежений дуже.

— Не ті часи, Василю, — говорив гетьман, — щоб ми по ночах товклися, треба нам

шанувати здоровля.

— Любов Федорівна дожидає мене. Неспокійна.

— Хай і вона потерпить. Не зашкодить. Кочубей був такий схвильований недугою доньки,

що й вечері не хотів їсти.

— Їдж, Василю, бо вночі не дам, — жартував гетьман, знаючи, що Василь іноді й серед

ночі дзвонив на ключника й казав подавати їсти, бо так його поганий сон зневолив, що зголоднів.

Але в Бахмачі він сьогодні заснув кріпко і спокійно. І не будили його, хоч з Мотрею було

дуже погано. Гетьман навіть не роздягався. Щолиш над ранок, коли хірург сказав, що хорій

знову трохи краще, поклався і задрімав.

Перележав дві-три години між сном а явою. Забагато турбот звалилося на його голову—

Та на те він Мазепа, щоб не піддаватися їм. Щолиш щастя, добуте зусиллями важкими, це

справжнє щастя, інше — милостиня, кинена тобі химерною судьбою.

Збудився і побачив тихий ранок. Сніг спокійно сипався з неба на землю, як мука із сита,

густий-густий!