Мотря

Кочубей спитав, чи нема що важного, прочитав дещо, підписав і просив Войнаровського

до себе на обід. Але гетьманський небіж відмовився. Казав, що гетьманові треба спішно

Чуйкевича.

Гетьманські сани відвезли Кочубея до його двора, вернули, і Войнаровський з Чуйкевичем

поїхали в Бахмач.

SEMPER IDEM

[38]

— Старий прелюбодій, безсоромний женолюб, нищитель дівочої цноти, — зневажала

Любов Федорівна Івана Степановича, слухаючи звіту свого мужа з його поїздки в Бахмач. —

Казала я тобі, що Мазепа до всього спосібний, казала я тобі, що ніхто другий, тільки він Мотрю в

дорозі переймив, і бачиш, на моїм стало.

— І стало, і не стало, — відповів Кочубей, насилу добившися до слова.

— Господи, Боже, великомученице Варваро і ви всі святі й угодники Божі, згляньтеся на

мене, безпомічну і безрадну женщину, і порадьте, що мені з таким бездарним чоловіком робити!

— кричала Кочубеїха, аж підскакуючи зі злості.

— Не взивай імені Господа Бога надаремно, а мене не доводи до того, щоб я мав

загнуздувати тебе, як нев'їжджену коняку, — відповів Кочубей, виведений жінкою з рівноваги.

Він сподівався, що Любов Федорівна, як зм'якла два дні тому й покаялася, та ще хрест

святий поцілувала, так і лишиться такою, — відміниться. Аж ось, бач, яка переміна! На гірше...

— Нев'їжджена коняка, як ти це сказав, повтори ще раз, ну — повтори!