Мотря

"харцизами і бунтарями", але Січ йому треба було. Тому повів діло так, що козацькі посли

спізнилися. Приїхали, як Петро від'їхав. Гетьман затримав їх у Києві довше, гостив і насилу

уговкав: переконав, що орди на Україну кликати не треба.

Та це ще невеликий клопіт. Куди більша турбота з княгинею Дольською. Ганна з

Ходоровських, primo voto[24] Вишневецька, secundo voto[25] княгиня Дольська, пильно і вправно

веде Мазепине тонке і небезпечне діло. Правда, вона своячка короля Станіслава, і це правда,

що гроші в гетьмана позичає, але на тім не кінець. Хтозна, чи тій ще не старій і гарній жінці не

захотілося бути гетьманшею, жінкою Мазепи? А Мазепа того не хоче. Вона чужинка, це не

зробило б гарного вражіння на Україні. Бути гетьманшею Мотрі... Але ж у Дольської гетьманові

тайні листи! Вона їх може переслати цареві... Що тут робить?

Гетьман бився з думками.

В сусідній салі хтось клямкою рушив. Хто такий? Гетьман виразно приказав, щоб не

тривожили його, бо хоч спати. Навіть варта в покоях не стояла. Хто ж це?.. Пішов подивитися.

— Хто там? — спитав гетьман.

— Вашої герцогської милості найпокірніший пахолок, — відповів тоненький голосок.

— Блазень... Пустити чи ні?.. Увійди! — і гетьман відчинив двері.

Перед ним стояк не шляхтич з карабелею, а студент у довгополому каптані і з

величезною книгою під пахвою. Кланявся у пояс. Книжка, здавалося, переважить його, а він

носом запоре об долівку.

Гетьман любив пожартувати з блазнем, але недовго. Не мав часу.