Мотря

твоє діло, Іване Степановичу, а не наше. Нам тільки подякувати тобі, що я отсим і чиню. — І цар

стиснув гетьманову руку. — Як скінчимо війну з нашим північним авантюристом, приїдеш до

мене в гостину. Побачиш, як ми забавляємося. Але вважай, Іване Степановичу, бо якщо

погрішишся проти моїх товариських інструкцій, то, їй же Богу, доведеться тобі осушить "кубок

Большого Орла". Я собственною рукою піднесу його тобі, ха-ха! — Нараз, ніби щось пригадав

собі: — Мая в 16 день, в неділю П'ятидесятниці, фортецію заложили і нарекли ім'я оной Санкт-

Петербург... От як воно! — І цар пустився з гетьманом кругом бенкетного залу такою скорою

ходою, що гетьман ледве підбігав за тим великаном. Позираючи, чи зачинені двері, чи не

підслухає хто, цар говорив:— Пороху і куль якнайбільше наготовити, мости понаправляти, де їх

нема, нові побудувати, коней, не конче до управи ріллі потрібних, реквірувати, щоби їх торговці

на ярмарках для ворожої кавалерії не викупили, київську кріпость скоро будуй, а сама головна

річ, людей своїх крізь густе сито перепусти. Хто не цілком надійний, того геть, хай іде до чорта в

зуби. — Перебігаючи попри одні з дверей, копнув їх, ніби нехотячи, ногою. Двері відчинилися, і

цар заглянув туди. Але кімната була пуста. Ніхто, значиться, не підслухував, і цар був

вдоволений. — Та ще одне, — говорив дальше, бігаючи по залу, — твої люди, пане гетьмане,

ніяк не хочуть учитися нашої мови. Це погано. Як же нам тоді порозумітися з вами? Польськими

словами бесіду свою, як кашу вишкварками, радо підмащують, а то й латиною закидають, а

нашою русскою мовою гордують. Це не гаразд. І взагалі вони, де можуть, там від нас бокують,

ніби якісь інодержавні. Це мені не по нутру. — На хвилину пристав. — Тямиш, як тебе гетьманом

на річці Коломаці обирали місяця липня дня 25, року божого 1678? Там-то й прочитано