Мотря

Крізь вікно вливалися пахощі літньої ночі. Бовваніли дерева непорушливі, як привиди,

десь далеко на виднокрузі викочувався місяць, великий і червоний, як млиновеє коло. В млині

часу.

Потемніло небо, та тільки на часок. Бо незабаром вискочили на нього зорі, багато їх,

багато, і небо мов повеселішало, знову зробилося ясне, до спокійного моря подібне.

Але тіні з землі вже не уступали.

ЯК ЦЯ РАНА БОЛИТЬ

Чуйкевич поклав лист гетьмана під подушку. Добре, що довіз його. А тепер, коли б ще

доручити, тоді хай діється що хоче, — він своє діло зробив.

Тільки та рана, та нещаслива рана, щоб вона не прикувала його до ліжка! Почали б

питати, звідки вона, з ким бився, коли й за що, і так по нитці, може, дійшли би й до клубка. Цього

він боявся, навіть дуже, бо Кочубей, видимо, запопадає царської ласки, і хоч нерадо, а все-таки

доніс би московському воєводі про сутичку гетьманського старшини з царськими ратниками,

дарма, що ті ратники мордували й грабували спокійний народ.

Ціла надія на Мотрю. Вона обіцяла бути його заступницею перед своїм батьком, а за

Мотрине слово можна й голову класти. У неї жіноча врода, але мужеська вдача. Це якась

незвичайна дівчина. Як вона слухала його оповідання, аж горіла ціла, сіяла, — руки її дрижали,

затискалися, ніби шукали шаблюки. Це якась амазонка.

І Чуйкевичеві прийшов на гадку старий міф про хоробрих, бойких жінок. Амазонка... Чому

не посадниця Марта Борецька в своїх молодих літах?.. Москва іде, Новгород боронить своєї