Мотря

— Говори до них! — сказав безрадно Чуйкевич. — Вас би так в дибки, то ви на другий раз

краще слухали б, що?

Козаки переступали з ноги на ногу. По мові свого старшини бачили, що нині нема що

боятися кари.

— За кару, — казав Чуйкевич, — за кару я вас на три дні... пускаю домів. Ви з тутешніх

сторін. Ідіть та розважте своїх батьків, сестер і кого там ще хто хоче.

— Щиро дякуємо вашій милості! — гукнули врадовані козаки.

— Тільки ніяких бешкетів не робити мені ні вдома, ні в дорозі. Уважайте, щоби котрий

коня не пропив, бо мамуня добре голову змиє, а батько чуба натре, що таких собі вітрогонів

виховали. Завтра перший день, позавтра другий, там третій, а четвертого вранці щоб ви мені тут

усі були, як один, — зрозуміли?

— Щиро дякуємо вашій милості, нам, як той казав, досить півкопи слів і палкою в лоб, щоб

зрозуміти.

— Так тоді гаразд, рушайте!

За хвилину з Кочубеєвого двора на всі сторони світу летіли гетьманські козаки, і вже,

мабуть, не було такої сили, котра б їх назад завернула.

Дворові дівчата з жалем дивилися за ними і зітхали.

Деяка втирала хустиною очі.

Чуйкевич лишився тільки з чурою. Цей був з-під Батурина і в тутешніх сторонах нікого не

мав.