Мотря

буйність, охота жити на власну руку, й добре жити. Недаром же гетьман говорив, що ми ніби той

великий усякими багатствами навантажений віз, котрого колеса не в один бік крутяться. Одно, як

поляк каже, до Саса, а друге до ляса, і віз стоїть, а всілякі гультяї, всілякий хибкий народ,

зачувши про нього, збігається й грабує його. "Така-то наша славна Україна!" — твердив

Чуйкевич в умі.

Уявляв собі гетьмана як візника, що хоче той віз рушити з місця, пустити колеса в один

бік, щоб вони покотилися вперед. Помагай йому Біг!.. Кочубей — одно з таких несправних коліс.

Любов Федорівна мастить його своїм окремим дьогтем. Може, цей лист, що він у шапці везе,

зарадить лихові? Хто знає...

І Чуйкевичеві любо було, що він може до такого доброго діла причинитися. Зате й не жаль

було нинішньої ночі потрудитися й трохи крові дати собі випустити, а як треба буде, то й

відповісти, хоч би головою — по-козацьки.

А може, до того й не прийде, потішав себе. Хотів би ще побачити кращі часи і

попрацювати для них. Він же молодий, щолиш почав жити, і за московських гультяїв мав би

платити головою? Це не було б по правді... Козаки будуть мовчати, а він звіриться хіба тільки

Орликові. Йому й найсмертельніший гріх можна сказати. Йому можна...

Були між Баришівкою і Борисполем.

Їхали навмання, раз — щоби скорше, а друге — щоб не лишати за собою познак.

Відпочивали в ярках та лісах. Все один їхав на кілька гонів уперед. Як де зуздрів більшу

ватагу людей, то, не додивляючись, хто вони, давав знак, і козаки ніби під землею ховалися.