З-під Полтави до Бендер. Крутіж

спить?»

«Спить, Пилипе! Не буди його. Дуже трудний. Вже третій день жаліється, що головка

болить».

«Це від спеки, Анно! Щоб ми до Бендер добились. Відпочине. Подумай, тут навіть для

гетьмана і для короля лікарі ліків не мають».

«Гетьман нездужає?»

«Не каже того, вдає, буцімто йому краще, буцім степ його вилікував, але мені бачиться, він

з кожною годиною гірше чахне.»

«Боже... А що буде, як його не стане?»

«Другого виберуть козаки».

«Тебе?» - спитала несміло. «Не знаю... Може»...

Притулилася до нього. Розмовляли без слів. Сумна тінь мандрувала полями.

16.

На фігурі стиха підспівував козак. Ой на волики налигачі, А на коники пута, Та підемо ми,

долю кленучи, Та з-над Ворскла до Прута.

А з другої фігури відповідав йому товариш: Та підемо ми, долю кленучи, Та з-над Ворскла

до Прута, Бо не хочемо, щоб закули нас У московськії пута.

Це була пісня, яку тепер усі співали.

Мручко її не любив. «Пси би їм марша на валторнах грали. Виють, як до місяця собаки.

Нічого кращого придумати не вміють. Веселости не має народ... Похоронники».