З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Для тебе це роблю, не для покійника, бо він того не гідний. Ми й так який там день або

два побудемо у слобідці, раз — щоб відпочи ти й полікувати рани, а два — щоб роздумати

гаразд та розглянутися, куди і як нам їхати дальше. За той час можеш поховати свого пана.

Це вже твоє діло, а не наше.

Дворецький обняв Босаковського за коліна.

— Нехай Бог вашій милості заплатить, добродію мій! Я вам того до смерті не забуду, — і

поліз у ярок шукати тіла Фалдовського.

— Хлопці, а поможіть старому! — гукнув на своїх Босаковський, — бо ще собі де голову

розіб’є.

Хлопці не відмовилися. Від перевізників чули, що дворецький нераз гамував злість

Фалдовського й не одного вирятував із халепи.

Заки товариство впоралося з кіньми, Фалдовський лежав на бурці, а дворецький

припадав до нього: «Не моя вина, — виправдовувався, — не моя вина, пане й добродію мій!

Бог так хотів, нікому суду Божого не минути. О, Боже!» — і непомітно для других обтулював

тіло свого пана.

— Так воно так, — зітхав Помело. — Носив вовк, понесли й вовка.

— Доти збанок воду носить, доки...— почав Уласенко, а Фтерапонт докінчив за нього:

«доки той збанок по пиво не пошлють».

— Ой, ти пиворізе! — усміхнувся Босаковський, — коли то й тобі хоч одне вухо одірвуть,

бо ти забагато чуєш. А ще більше говориш. І якраз дурне... Ну, панове товариство, нам у