З-під Полтави до Бендер. Крутіж

має, у цілім околі не знайдеш.

— Мабуть, ти добрих коней зроду не бачив, якщо таке верзеш. У моїх «майонтках»... —

але не докінчив, бо Фтерапонт знову його за рукав сіпнув.

— Чуєте. О! — і зупинилися на хвилинку. Наслухали. Погоня дійсно була недалеко. —

Але й до слобідки близько. За півгодини будемо, — заспокоював Босаковський збентеженого

Фтерапонта й перестрашеного дворецького.

— Так, але в слобідці Нечаєва, — зауважив Фтерапонт.

— Правда, — притакнув Босаковський. — Та не сама. З нею Улас і дядьки, а слобідські

люди також на нашому боці стануть. Зробимо Фалдовському капут, най лиш у слобідку

вскочить. Вперед!

— Заждіть! — спинював його Фтерапонт.

— Чого ж ти ще? — кинувся Босаковський.

— Нам у слобідці бою починати небезпечно. Кругом землі Фалдовського, як не теперішні,

то колишні. Він скрізь своїх посіпак має. На його крик злетяться, як круки.

— Так що ти тоді гадаєш?

— Гадаю, що краще зараз покінчити з Фалдовським. Борис із жінками хай їде у слобідку,

а ми тут ворога зустрінемо. Й або він вийде живим, або ми. А за той час тії там у слобідці

приспособляться до бою. Не бійсь, старий Улас бувалий чоловік.

Босаковський вислухав уважно. «Правда твоя, — притакнув головою. — Так буде

краще». І під`їхав до Бориса.