З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Фтерапонт хухнув на блискучу монету і впустив її у свою кишеню, як у море.

А тоді знов простягнув руку. «Одного?»

— А невже ж я тобі десять обіцяв?

Фтерапонт почухав потилицю:

— Ні, але один то не до пари, а ви, мабуть, хочете, щоб Борис із Марусею у парі жили.

Босаковський покрутив головою. «Люди добрі! Багато я всякого народу бачив у світі,

скільки лиш тієї наволочі у своїх «майонтках» маю, але такого пройдисвіта, такого пиворіза,

такого мантія, як оцей Фтерапонт, Їй-Богу, не доводилося стрічати».

— Гі-гі-гі! — засміявся, мов жеребець заіржав, Фтерапонт. — Гі- гі-гі!

— На маєш другого, на! Але скажи ти мені, звідкіля такі жевжики беруться у світі?

— Батька й мами питайте, — відповів сумно й неповинно зітхаючи Фтерапонт. Але нараз

стрепенувся цілий, повернувсь поза себе й насторожив вуха. — Чуєте?

— Що?

— Гукає хтось. О, о, як дереться. Перевізника кличе.

Крізь імлу справді залітав грімкий сердитий голос, буцім бугай у комишах гукав.

— Човен, чорте, давай! Хутчіш, дияволе, хапайсь!.. Гей!

— Стій! — гукнув Босаковський на своїх людей, і човни загойдалися на плесі. Вони були

на яких сто ударів веслом від берега. — Причалюйте, не там, де звичайно, лиш там, де ми

коней залишили. (Він боявся, щоб ворог коней не займив, бо тоді погано пришилося б).

— Коли ж бо там болото, — відізвавсь перевідник, що знав берег великого ставу, як своє