З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Не кажи! — перебив її Борис. — Слухати страшно.

— А перетерпіти те все?

— Ображали тебе?

— Ні. Догоджували. Але та непевність, Борисе, тая непевність! Я знала, що мене чекало,

коли б так був Фалдовський приїхав. Гу-у!

— А яким же ти способом, моя пташечко, тим катюгам у руки попала?

— Гадаєш, що знаю? У сні на хату напали, вхопили мене, на коня і повезли. Очі мені

затулили й уста, щоб я не бачила нічого й не кричала. Кажуть, Лука не одну таку жертву на

своїй совісті мав. Найкращих дівчат вишукував і поривав.

— Чув я про це. Фтерапонт мені розказував. Носив вовк, понесли й вовка.

Маруся з острахом глянула на Бориса.

— Ти його вбив? — спитала, відсуваючись від нього.

— Не знаю. Шаблею по голові черкнув. Чи розчерепив, не можу певно сказати.

Маруся посоловіла. Мовчки дивилась в імлу.

— Чого задумалася, Марусе? — мов із сну збудив її Борис.

— Страшно, що через мене чоловік погиб.

— А, такий чоловік! — потішив її Борис. — Та й дитина ж ти, дитина! Свого найлютішого

ворога жалуєш.

— Бо я християнка, — відповіла, зітхаючи, Маруся.

На другім човні Фтерапонт злегка Босаковського за рукав сіпнув: