З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Але не сміялася ніколи. Казав би ти, ця дитина сміятися не вміє.

А потім гетьманові доні підхопилися, повіддавалися. Старша за Данила Виговського,

молодша за Івана Нечая пішла, а «смішний Валько» також із Суботова пішов. З новою

раною. Але тим разом не на тілі, а на душі. Сміхом її гоїв.

І гоїть, і вигоює донині, і загоїти не може...

17

Ледве чутний, далекий тупіт кінських копит розбудив Босаковського з задуми.

«Мабуть, вертається Фтерапонт», — погадав собі і пішов йому назустріч.

— Хто йде? — спитав.

— Фтерапонт Безрідний.

— Гаразд. Зажди. Я йду до тебе. Не треба полковниці будить. Хай спить.

Фтерапонт коня за поводи тримав. І він, і кінь заболочені були по вуха.

Босаковський протягнув до Фтерапонта свою долоню:

— Спасибі, що вернувся. Ну, як же там?

— Усе гаразд.

— То добре.

— Не дуже.

— Чому?

— Бо, собака, дівчину на лісничівку вивіз.

— А лісничівка ця що?