З-під Полтави до Бендер. Крутіж

ще трохи на сніданок лиши! Так... А тепер ще одно. Я чоловік щирий і люблю щирих людей, а

крутіїв ненавиджу. Якщо ти щиро гадаєш зо мною, то ще раз кажу — не пожалкуєш того.

Виведу тебе в люди. Буває так, буває, що нині паливода, а завтра воєвода...

— Або возивода.

— Не перебивай. От навіщо далеко шукати, візьмім Брюховецького. Служкою у покійного

гетьмана був, а нині на булаву зазіхає. Так і з тобою буде. Нині ти звичайний пиворіз, а може

й горлоріз, чорти тебе знають, хто ти, а завтра серед гарних людей і сам покращати можеш.

Та якби воно й не було, затям собі, що доки ми Марусі не добули, доти я тебе зі свого ока не

спущу.

— З котрого?

— З обох, голубе, з обох. І коли б так, чого я тобі не бажаю, виявилося, що все те, що ти

говориш, брехня, або, коли б показалося, що ти нас у засідку тягнеш, то насамперед я тебе...

— і Босаковський завернув очима. — Не хочу навіть казати, що я тоді з тобою зробив би, —

докінчив.

— Не зробите, ваша милосте, не зробите, бо я не дурний.

— Гадаєш?

— Знаю.

— Що?

—

Знаю, що доскочити можна на службі в її милості, Олени Нечаїхи. Це ж