З-під Полтави до Бендер. Крутіж

знюхався, проти Виговського йде.

— То ти й про це провідав?

— Я, як провідую, то про все. Жаль тільки, що того пана до рук нам не дістати.

— Мені його не треба.

— Але мені!

— Ти до іншого разу підождеш.

— Не інакше.

— А як же ми дістанемося до тієї лісничівки?

— Знаю, де човни стоять. Перепливемо став.

— А Маруся?

— Чекати нас буде. Двері нам відчинить.

— Думаєте, легко піде?

— Мусить. І тяжче діло робиться, як треба.

— Правда твоя.

Світало. Крізь імлу бовваніли безлисті дерева, повівав вітрець і мокрий холод добирався

до костей.

Босаковський витягнув із «преісподніх» пляшчину і потягнув з пів-кватирки, а тоді пляшку

Фтерапонтові подав. Цей скривився.

— Не вдавай, хлопче, не вдавай. Бо, як правда, що ти в академії вчився, то й пити певне

вмієш. З того там і починали науку. О, бачиш, як ти тягнеш, як смок. Доволі вже, доволі! Мені