З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Хлопець понурив голову:

— І таке буває.

— То ти, значить, з тих, що в чепці родяться, а на посторонку гинуть.

— Пане мій! Хто з нас знає, яка його смерть чекає?

—

Добре. А чи не чув ти про дівчину в Малині, що Марусею Богатьківною її звуть.

— Сотника Богатька дочка?

— Еге ж.

— Або мені позакладало, щоб я про таку красуню не чув. Не тільки чув, а й бачив.

— Де бачив?

— А в кушніра. Того, що її від харцизів відкупив.

— І тепер вона в нього?

— Ні, в одному дворі... Її, знаєте, (хлопець озирнувся та голос притишив), схопили, як то

часом із гарними дівчатами буває...

— Кажи де?! — крикнув Босаковський. — Чому про це на хуторі нічого не згадував?

— Мишам у пивниці мав розказувати, чи кому?

Босаковський мовчав. Він ніби полину напився. Добре, що Борис не чув, бо з Петрусем

балакав.

— А як тебе звуть? — спитав по хвилині.

— Ферапонтом.