З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Поправлюся, щоб я так здоровий був, що поправлюся, бо ви мене таки здорово

побили.

— Не зашкодить. Спливе по тобі, синоньку, як по гусці вода.

— Сплине, але ж і боліло!

— На те, бач, і б’ють тіло, щоб воно боліло, та щоб удруге не кортіло.

— Удруге я не дурний.

— Чому б то ні!

— Богом живим клянусь, що вдруге з харцизами не піду, щоб вони мені золоті гори

обіцяли.

— Поживемо, побачимо. А тепер ти мені про Малин розказуй, і тільки, чуєш, не бреши, бо

я кумедій і лицедій не люблю. Як б’ю, то б’ю направду, то також не на жарт.

— Ви мені цього і не згадуйте, — сам бачу.

— Отож і відповідай на мої питання.

— Слухаю.

— Давно в Малині бував?

— Днів тому десять.

— Що робив там?

— В одного купця найнявся.

— Щоб послужити часок, роздивитися, де що стоїть, а тоді...

Тут Босаковський зробив злодійський знак рукою.