З-під Полтави до Бендер. Крутіж

зирк, а там другий такий медвідь, а може й більший. Подумайте: — з одного боку медвідь, і з

другого медвідь, я посередині, а піді мною річка глибочезна. Аж тепер тобі, пане Валєнтий,

капут! Роздеруть кудлаті дядьки тебе і шматки тіла порожбурлюють по воді, що й сліду по

тобі не залишиться. Даремно ти воював, даремно за славою ганявся, пропадеш, як на

ярмарку собака, й ніяка душечка добра не згадає, що жив колись.

Замовк, наче сам над своїм горем задумався.

— І що ви зробили, пане Босаковський? — спитав Уласів Петрусь.

— Що я зробив! — і Босаковський вус на ліве вухо повісив, усміхаючись лукаво. —

Збудився! От що. Збудився зі сну, добродії ласкаві, і добре зробив. Їй-Богу, добре! А то були

б мене з’їли ті медведиська погані.

Нечаєва слухала і буцім не розуміла. Видко, по Старім Бихові думками блукала. Зі своїм

милим ладом по валах походжала, а за валами вороги. Такого їх, як на болоті комах! А

кусливі які! І не обженешся.

Господи...

Босаковський глянув на полковницю, але усмішки на її вустах не побачив.

— Ну, що ж, поїдемо хіба! — зітхнув Босаковський і казав лаштувати вози.

І знову їхали мертвим шляхом, не зустрічаючи нікого, крім кривого діда з торбами та

якоїсь баби, що з лісу сушняк на хребті тягнула.

— Мабуть, у своїй хатці на курячій лапці в печі хоче топити, щоб Івасика-Купиласика на

вечерю зварити, — жартував Босаковський, не зрікаючись надії, що все ж таки, може, він