З-під Полтави до Бендер. Крутіж

А Нечаєва:

— Тямлю, як ви колись у Суботові або в Чигирині таке вигадували, що прямо гинь! Катря

велика охотниця була до жартів, так, бувало, сміється, що мати зацитькувати мусить. «Цить,

бо батько почує!» Тямите?

— Тілько мого добра, що спомини.

— А тепер наша Катря полковниця Виговська, а Виговським не добро в Україні.

— Не добро... — повторив сердито Босаковський і шаблею стукнув. — Не добро, та ще

ми живемо! Постоїмо за доньок нашого незабутнього гетьмана і за весь його рід! Побачимо,

чия візьме. Біда лиш, що ваш брат Юрась вплутався у це діло.

— Правду кажете, вплутався він на біду собі і нам. Добрий хлопчисько, тільки

легковірний. Дав себе обплутати Брюховецькому.

— Чи лиш він? А ваш дядько Сомко, а Цицюра, а Тетеря? Ви про Тетерю забули?

— Краще б я його й не знала. Осоружний він мені, хоч улесливий і такий ввічливий, що,

здавалося б, до рани його прикладай.

— Тетеря! Ох, цей Тетеря! — покрутив головою Босаковський.

На блідім обличчі Нечаїхи зацвів легенький рум’янець.

— На що нам Тетеря! Він чужий. Але рід наш! Подумати: брат на сестер іде, на тих

сестер, що так любили його і доглядали в недузі. А ми його й досі жалуємо та не перестаємо

любити... Брат... Але залишім це. Надто сумне воно й болюче. Краще розказуйте про себе.

Чи не женитеся? А може вже й оженились?