З-під Полтави до Бендер. Крутіж

— Щось також вигадуєш, сестро! — обурився Улас. — У повітці! Невже ж у нас хати для

гостей нема? Постелимо тобі в бічній хаті, — усміхнувся.

—

Чому питаєшся?

— Бо якщо не поспускаєте псів, то щоб брами були добре замкнуті.

— Бачу, дуже ти перестрашена, сестро.

— Миша зашелестить, і мене вже нема.

— Бідна, бідна! Та в мене ти не бійся. Мій хутір, як фортеця. Перед великою брамою

зводжений міст, а бічна засувається на бальки, їх знадвору не відсунеш. І сторожі цілу ніч

хутора пильнують.

— То добре, то дуже добре, бо я страх як боюся.

Босаковський насторожив вуха.

— То тоді хай мене хтось проведе до тієї бічної хати.

Одна з невісток каганець засвітила.

— Ходім!

— Доброї ночі вам!

— Доброї ночі!

— Лиш не спускайте собак, бо якби мені треба було вийти вночі, то щоб не покусали собаки.

— Можна й те зробити. У нас нині стільки людей, що не боїмося злодіїв.

— А брама у вас одна?