З-під Полтави до Бендер. Крутіж

зна, може доведеться й таке робить, що краще, щоб не бачила Пречиста. Звичайно — війна.

У хазяйки залишу. Одяг також. А з білизни лиш сорочку на зміну візьму, бо ще замножиться

«піхота», а я піхоти на очі не люблю.

Нараз щось собі пригадав: «Ось і забув».

— Що?

— Що я безгрішний. Себто, — маю гроші, та не при собі. Одному ігуменові в монастирі

довірив спорий гаманець дукатів і талярів. Та нам цей монастир не по дорозі. Що тут робить?

Хіба свій каптан продам. У цілій сотні такого нема. Телеп зараз купить, як лиш писну. Славна

штука.

А цей каптан може колись і був гарний, так тепер він ледве купи тримався. Порубаний був

і позшиваний відгори додолини. Тільки й слави, що колись із лосевої шкіри вшитий.

Борис хотів питатися, у чім Босаковський поїде, як каптан продасть, але жаль зробилося

добросердного хвалька.

— Не журіться, — потішав його, — я гроші маю, — і потелепав гаманцем.

Босаковському засвітилися очі:

— Золото! Щоб я потурчився, коли це не золото! А ти що? Може де жида зарізав?

— Нікого я на совісті не маю. З хати дістав, а гетьманиха теж не скупа... Я не п`ю і не

гуляю, гріш не втікає від мене.

— Що не п’єш, то ти не журися. Виручу тебе, а загуляти також можу. Ти, значить, маєш

гроші, а я голову на карку, так тоді якось ми собі дамо раду.