З-під Полтави до Бендер. Крутіж

харчі, що їх дала їм на дорогу хазяйка, перекусили й випили по чарці. Босаковський сумно

подивився на пляшку. «Мала, — промовив і похитав головою. — І не пив би я тієї браги, коли

б не жура. А так вип`єш і забудеш про горе. А ти другої чарки не пий. Молодий, маєш ще час.

Може знайдеш свою Марусю, заживете щасливо, а тоді й горілки не треба».

Випивши, закурили, але люльки набили не тютюном Босаковського, лиш Борисовим, бо

Борис жартував, що тютюн Босаковського такий міцний, що його вороги на милю зачули б та

й наскочили б на них. «Не обиджай мого тютюну, хлопче, — боронився Босаковський, —

кращого і сам султан не курить».

— А невже ж султан курить?

— Питаєш? Ще й горілку дудлить, хоча пророк їм забороняє. Від нашого брата

навчилися. Ще трохи і навчаться битися із собою, як ми... коли б скорше! — і сплюнув. —

Кара Божа з отими бусурманами. Жити нам не дають. А це ж пособники наші. Пособлять і в

заплату беруть ясир... І без них зле, і з ними ще поганіше.

— А пощо покійний гетьман кликав їх на підмогу? — спитав Борис.

— Пощо? Бо як свої непевні, то треба кликати чужих. І Виговський десять тисяч

найманого війська тримає, щоб оборонитися від усяких Цицюр. Безталанний народ ми! Не

знаю, чи є нещасливіший на світі.

І знову до пляшки заглянув.

— Дно видно. У найближчій коршмі треба буде купити. А з татарами, брате, то так. Як

побачиш його, то бий, бо або ти, або він, tertium non datur13. Правду сказати, то я їх і дуже то