З-під Полтави до Бендер. Крутіж

товариством і вийшли оба з Журбою.

Босаковський зітхнув. А то він боявся, щоб до гіршого не дійшло. Своїм двобоєм

втихомирив розсварених козаків, бо знав, що нема в них нічого цікавішого над шаблю.

Босаковський славився мистцем у боях на шаблі. Тільки ніхто не надіявся, що він і про

поважні справи також так само мітко балакати вміє. Тому-то здивовано дивилися на нього.

Дотепер бачили в нім шляхтича-брехуна, що любить випити й пожартувати, аж тут гляди,

цей чоловік і політику близько до свого серця приймає, долею України турбується. Диво

одно!

— Простіть, панове, що я, може, й непотрібно бився, — почав — Але вже така моя вдача,

що за правдою тягну. Через те я нині тільки Босаковський, тоді, як другі пірначі тримають.

Хтось підсміхнувся уголос. Босаковський глянув у той бік. — «А може ще хто, — спитав,

— зі мною забавитися хоче? Я готовий!»

Але охотника не було.

Босаковський насунув вилинялу шапку: «Га, якщо, ні, так бувайте здорові!»

— Іди здоров! — відповіли йому. — Але до Виговського ми все- таки не підемо. Йди сам!

— озвався якийсь голос.

Босаковський згірдливо подививсе на нього, похитав головою

і вийшов.

2

Босаковський вийшов від шинкарки сумний, як осіння ніч. Те, що розказував козак Журба,